вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини у разі зміни звичайного місця її проживання на іншу Договірну Держав, не підсудні національним судам України.

Ураховуючи норми міжнародного договору про юрисдикцію (Конвенції про права дитини), Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 497 ЦПК України вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини у разі зміни звичайного місця її проживання на іншу Договірну Держав, не підсудні національним судам України.

Постанова   28 червня 2023 року  справа № 372/2558/21 провадження № 61-1604св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд

У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

…

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

…

Україна та Федеративна Республіка Німеччина є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція).

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування  про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини,   а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на  іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Встановлено та не заперечується сторонами, що малолітній   ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території Федеративної Республіки Німеччина за адресою: АДРЕСА_3 , має посвідку від 25 травня 2021 року на тимчасове проживання у цій країні до 24 травня 2024 року та зарахований до першого класу початкової школи, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини у липні 2021 року, тобто після набуття дитиною права на тимчасове проживання на території Федеративної Республіки Німеччина.

Ураховуючи неведені норми Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, Конвенції про права дитини, Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 497 ЦПК України вимоги про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підсудні національним судам України. Отже, висновок районного суду про непідсудність справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина та в частині позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання  ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином, про визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні із сином національним судам, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відповідає вимогам закону, проте судові рішення у цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню у судах України, підсудність визначається за правилами ЦПК України. Оскільки у цій справі наведені вище позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, то у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для ухвалення рішення по суті спору, хоча й правильно зазначено про непідсудність цих вимог національним судам.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові  від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19 (провадження    № 61-6949св21).

https://reyestr.court.gov.ua/Review/111998989